Чому я зневажив одного піїту
Гадаю, не зайвим буде роз’яснити той момент, чому я зневажив одного піїту після того, як називав його ґеніальним і талановитим, а нині ж – просто талановитим віршомазом. Невже це в мене така «жалюгідна ницість»? Давайте будемо називати піїту Х. І так, я визнаю, що називав його ґеніальним і дійсно так вважав. Я навіть встиг програшно поборотися за нього з одним поетичним метром. Програшною я ту битву вважав і вважаю, бо Х очевидно було властиве юнацьке честолюбство від початку, і маловідомий не дуже пописаний я ніяк не міг конкурувати з уже визнаним авторитетом, хоча я досі вірю в свої ідеї щодо літератури, про що ще якось скажу. Але честолюбство, хоч і гріх, та невеликий, і його можна пробачити ґенію.
Інша ж справа, коли йдеться про моральну потворність. Я свято переконаний, що перед митцем етичних зобов’язань перед суспільством значно більше, ніж естетичних. Митець повинен повчати людство, бодай трішки, а всі його моральні якості мали би хоч досягати рівня трюїстичної «нормальної людини». Ґеній як дзеркало світу має бути, без сумніву, моральною емпатичною людиною. Та відбулися події, що нанівець знищили всі мої сподівання на моральність Х. Він накинувся на пана Гундарєва, який, певно, якщо і зробив чого поганого за життя, то точно не може бути і не є покидьком, тобто не заслуговує на нелюдське ставлення. Взагалі ніхто не заслуговує на нелюдське ставлення з боку емпатичного ґенія. Завжди треба залишатися бодай трохи людиною. Бо це і робить ґенія кращим за інших: він ніколи не втрачає людської (божої?) подоби. Тут же я зустрів неймовірну ницість, інфантильність, злість, та й просто бидляцтво, не виправдані нічим, окрім гнилости душі. Тому я зрозумів, чи не вперше у житті, що віршики можна вивіряти за метром, можна наводити оману формою, але при цьому бути видатною гиддю, від якої нічому навчитися молодому поколінню, окрім «особливого становища поета перед черню».
Так, я не цураюся лайливих слів на адресу цього піїтки та дійсно вважаю його гиддю, а тому і просто обдарованим віршомазом, оскільки він не відповідає критеріям хоч би просто «порядної людини». Хто із нас безгрішний? Хтось ласий до випивки та їжі, хтось витрачає бездумно гроші, хтось розчавив мураху випадково. Але принижувати честь, гідність людини, яка заслуговує в демократичному світі на повагу, навіть якщо з її позицією ти не погоджуєшся – це жалюгідне почварство. Та і з чим тут було не погоджуватися, по суті? Пан Гундарєв патріот, громадський і культурний діяч, заслужений у своєму ремеслі, але він має свої погляди на місце російської (як, без сумніву, і будь-якої сусідньої) культури в українському суспільстві. Він зовсім не «ватник», не «маразматик» і точно не «наводить ракети по Харкову», про що скиглило оте нікчемисько. Він навіть не «ждун», як-то зараз кажуть. Але я побачив такий потік лютого бруду, що зовсім зневірився в ґеніальності, а першочергово – порядності Х. Тож я і висловив свою позицію відверто, після того, як закінчив укладати здиблене посивіле волосся. Гадаю, маю на це право у нашому демократичному гуманному суспільстві.
Ось у чому, власне, полягає моє обурення й ось єдина причина крутозламу мого ставлення до цього піїтки. Нехай собі маже віршики, які, вирвано з контексту його характеру, можна сприйняти за дуже хороші та шляхетні. На жаль, таких «поетів» вистачало в усякий час. Щиро сподіваюся, що на Х не чекає нічого, окрім забуття, бо таким потворам не місце у скарбниці найкращих синів і доньок людства.